29 10 / 2011

Визначення поняття «добросовісний набувач» в Українському законодавстві відсутнє. Проте дане словосполучення зустрічається в Цивільному кодексі України (далі «ЦК»), а саме в розділах «Право власності» та «Захист права власності».

Виходячи зі змісту статей 330, 388 ЦК, можна зробити висновок, що добросовісний набувач - це особа, у якої виникає право власності на майно, придбане нею на підставі відплатного договору у особи, яка не мала право відчужувати дане майно, при цьому особа-набувач не знала та не могла знати про неправомірність відчуження цього майна.

Законодавець чітко виділяє випадки, в яких майно може бути витребуване у добросовісного набувача. Згідно ст. 388 ЦК власник має право витребувати спірне майно у добросовісного набувача лише у разі, якщо воно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Також, майно може бути витребуване у добросовісного набувача у всіх випадках, якщо воно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Як бачимо, те що особа являється добросовісним набувачам не виключає можливість витребування у неї майна в судовому порядку.

Власнику незаконно відчуженого майна, окрім наявності обставин передбачених ст. 388 ЦК, необхідно правильно застосовувати правові механізми при повернені свого майна. Для цього я рекомендую скористатися послугами юристів, які здійснюють представництво інтересів в суді та мають відповідний досвід саме в таких справах. Цивільне законодавство передбачає два способи захисту цивільних прав і інтересів, а саме:

1. Двостороння реституція. Цей вид захисту цивільних прав є наслідком недійсності правочинів. Так, згідно ст. 216 ЦК «у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування». Але при відчуженні майна у добросовісного набувача, двостороння реституція, як спосіб захисту цивільного права, не може бути застосована, оскільки власник незаконно відчуженого майна не являється стороною договору згідно якого добросовісний набувач придбав спірне майно. Це підтверджується Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Так згідно п. 10 «Реституція, як спосіб захисту цивільного права, не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі».

2. Віндикаційний позов. Згідно ст. 387 ЦК «Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.». Саме цей правовий механізм слід застосовувати при витребуванні майна у добросовісного набувача. Такий же висновок міститься в Листі від 24.11.2008р. Верховного суду України «Про узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання угод не дійсними», згідно даного листа - «власнику, який вважає, що його права порушені та є підстави витребувати майно у добросовісного набувача згідно ч.1 ст.388 ЦК, потрібно вимагати визнати першу угоду недійсною та витребувати майно з чужого володіння на підставі статей 215 та 388 ЦК, без застосування ст. 216». Виходячи зі змісту вищевказаного листа, можна дійти висновку, що у випадку якщо спірне майно було продано кілька разів на підставі відплатних договорів, потрібно визнавати недійсною лише першу угоду між особою, яка не мала право відчужувати спірне майно та добросовісним набувачем, а потім подавати віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння у кінцевого набувача.

На останок хотілося б додати, що ч. 2 ст. 388 ЦК передбачає виключну умову, відповідно до якої майно не може бути витребоване у добросовісного набувача, а саме якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Фактично це виключає будь-яку можливість поверненння спірного майна, яке було реалізовано виконавчою службою з метою виконання рішення суду шляхом продажу майна з прилюдних торгів.

Але слід одразу зазначити, що ч. 2 ст. 388 ЦК не може бути застосована у випадку, коли державна виконавча служба реалізує майно на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки в цій ситуації відсутнє рішення суду.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що витребування спірного майна у добросовісного набувача є досить складним процесом, оскільки власник незаконно відчуженого майна повинен не тільки довести обставини передбаченні ст. 388 ЦК, але й правильно застосовувати правові механізми при поверненні свого майна у судовому порядку.